Дон Риґоберто, герой роману «Похвальне слово для мачухи» Маріо Варґаса Льйоси, здійснив для себе одне важливе відкриття. Одного дня він полишив юнацькі мрії про перетворення світу та побудову нової людини. Він вирішив шукати не абсолютної, а локальної досконалості.
«Якщо ідеальна досконалість і можлива», - мислив тепер він, - «то лише для окремої особистості». Крім того, вона має бути «строго відділена у просторі (чистоплотність, приміром, чи секс) і в часі (і тому, і іншому треба приділяти час перед сном)».
Дон Риґоберто вигадує собі ритуал: щовечора він присвячує цілу годину доглядові за своїм тілом: ретельно чистить зуби, висмикує волосини з вух та носа, змащує шкіру обличчя, очищує шлунок. Потім займається коханням зі своєю дружиною. Так він веде війну зі своїм власним старінням.
Ритуал та повторення вносять порядок у його життя: якщо хоча би годину на день людина присвячує ретельному виконанню однієї і тієї самої приємної справи, вона має шанс на досягнення досконалості в окремо взятому часі та просторі.
Люди скінченні, а тому їх супроводжує страх смерті, трагедія старіння та сум від нереалізованих мрій. Але небезпека може сама запропонувати протиотруту: у світі, де все зникає і на все бракує часу, джерелом задоволення можуть бути маленькі речі, що регулярно повторюються: щоденні ритуали, згубні звички, повторювані маршрути – вся ця приємна інерція життя.
Приклад тут можуть подати діти. Дитинство – це пора постійного знаходження нових відчуттів та емоцій, нових об’єктів і нових захоплень. (Півтора століття тому Бодлер назвав дитину постійно «п’яною», адже вона постійно бачить речі у новому світлі).
Однак цю пристрасть балансує інша: прагнення повернення знайомих речей. Дитина щодня відкриває для себе нові речі – а тому любить старі іграшки. Вона нехтує історією – а тому любить робити якісь речі в один і той самий час. У її житті щогодини трапляються неймовірні історії – а тому вона любить слухати одні й ті самі казки.
Така ритуальність дій може стати доброю альтернативою в житті, де кожен момент є ще одним кроком від народження до смерті. Повторення приємних речей – це шанс на свій власний штучний рай.
Так ніби щодня виходиш до свого особливого дзенського саду, в якому немає старіння. І раптом, у безнадійній війні проти смерті, на якийсь час відчуваєш себе переможцем.
