вівторок, 8 травня 2012 р.

Життя і смерть Ромена Ґарі

Стаття на ЛітАкцент
У травні та вересні 1975 року у Франції з’являються два несхожі один на одного романи. Один із них належить класику: Ґонкурівському лауреату, який мешкає в центрі Парижа, на rue du Bac 108, наближається до свого шістдесятиліття і пише лаконічний і меланхолійний текст про старіння. Про згасання сексуальності та нерівну боротьбу з власним тілом.
Інший роман належить нікому невідомому маргіналу; кажуть, що він мав проблеми з законом та живе в Бразилії, де й пише свої дивні тексти. Роман про чотирнадцятилітнього хлопчика-мусульманина, який виховується старою єврейкою, колишньою паризькою повією. Текст не тільки про цього підлітка, але й від його імені: з дитячою вуличною інтонацією, жаргоном молодості, дивний та зворушливий. 
Публіка сприймає ці два тексти відповідно: перший - як роман старіючого письменника, ностальгічне письмо про старість і згасання; другий - текст нового покоління, молодості, яка входить у свої права. Ніби все логічно: старий письменник пакує валізи, нове покоління витісняє його на узбіччя.
Але вона, ця публіка, поки не знає головного.

Дружба: дві історії

Колонка на KORYDOR
Уночі 11 червня 1876 року Ґюстав Флобер повертається з Ноана, маленького містечка у центрі Франції. 10 червня тут ховають баронесу Дюдеван, відому публіці під чоловічим іменем «Жорж Санд». 
Під час церемонії падає сильний дощ. Сам Ґюстав не тримає себе в руках. Він плаче, цілуючи онуку померлої, Аврору; він плаче, коли повз нього проносять труну. На церемонії «голосили всі, але я – найбільше». Додому він повертається «вщент зруйнованим». 
Від 1869-го для Ґюстава почалася смуга втрат. Старіння, яке забирає друзів, не даючи нікого навзамін. Сент-Бев, Жюль де Ґонкур, Теофіль Ґотьє, кілька друзів дитинства. «Моє серце стає некрополем», «порожнеча розростається». 
«Земля стає пустелею», la terre se dépeuple.

Море як філософія

Колонка на Historians.in.ua
У 1860 році знаменитий французький історик Жуль Мішле пише книгу під назвою «Море», La mer. Її остання частина називається «Відродження морем», La renaissance par la mer.
У ній він доводить, що людська природа потребує рекреації. Що в житті індивідів і цілих суспільств потрібні «відродження», і що ніщо у цій справі так не допоможе, як вода. Особливо морська вода.
«Жити на землі – це спокій; жити на морі – це боротьба», - пише Мішле. «Боротьба, що оживляє того, хто може її витримати».