Фото Ежена Атже

Продовжую експерименти з музикою та чорно-білим фото. Мелодія "Лінії" та фото Ежена Атже, одного з найбільших фотографів минулого столліття. 

"Чорно-білі фото"

Моя мелодія "Чорно-білі фото", накладена на наші з Танею чорно-білі фотографії, здебільшого подорожі Європою.

Брейґель і залізниця

У другій половині 1990-х я переїхав до батьків. Тоді я поселився у їхній квартирі на лівому березі, вікна якої виходять на довге озеро за русанівськими дачами.

У той час, ще перед тим, як газети стали щодня писати про глобальне потепління, зими у Києві були помірно сніжними та лагідними. Озеро за вікном квартири моїх батьків замерзало і вкривалося снігом. Коли сніг сходив з криги, поверхня озера ставала темно-сірою, майже чорною.

Ту майже чорну поверхню замерзлого озера оточували нескінченні простори білого снігу. І них були розкидані тисячі чорних фіґурок: дерева без листя, рибалки, що скупчувалися на льоду, полишені авта та самотні ворони у пошуках харчів та діамантів.

Принаймні кілька разів на тиждень, здебільшого зранку, ця картина ставала близькою до досконалості: знерухомлений пейзаж складався лише з двох кольорів, чорного та білого. Така лаконічність спонукала до думки, що природа також схильна до аскези, і що в її житті трапляються моменти, коли вона задовольняється мінімальною кількістю засобів експресії.

Але була одна деталь, яка увінчувала всю картину. Одразу за озером, відмежовуючи його від русанівських дач, розрізаючи картину навпіл, розташовувалася залізниця.

Я часто думав, що без залізниці увесь цей пейзаж не мав би сенсу. Цей суворий об’єкт, що виглядав із відстані лише як досконало пряма лінія, допомагав ліпше окреслити горизонт. У простоті залізничної колії є також щось аскетичне: натяк на те, як можна здобути владу на простором і часом, не вдаючись до допомоги небес чи позаземних цивілізацій.

В усьому іншому цей пейзаж нагадував зимові пейзажі Брейґеля-старшого, а найбільше його «Мисливців на снігу». Та сама завмерлість історії, аскеза природи та лаконічність чорно-білої картини.

І тоді я вперше почав дивуватися, чому у пейзажах Брейґеля немає залізниць.

Чому він нехтував цими мовчазними об’єктами, цією досконалістю ліній, яка би допомогла ліпше окреслити горизонт і підпорядкувати картину єдиній лінії.

Мені відповідали всерйоз, що Брейґель-старший жив у Фландрії всередині XVI століття, і навряд чи щось чув про залізницю, яка з’явилася лише через чотириста років по його смерті.

Я спочатку погоджувався, а потім думав: чи це означає, що Брейґель з’явився надто рано? Чи що залізницю створили надто пізно?

Можливо, якби Брейґель народився чотирма століттями пізніше, він писав би тільки залізниці? –

Тоді би ми, можливо, дізналися, куди прямують ті леґендарні мисливці на снігу. І чому вони так схожі на стомлених пасажирів плацкартних вагонів.

Нова мелодія: "Щось на кшталт колискової"

Написав нову мелодію - "щось на кшталт колискової": http://bit.ly/domdea, або можна завантажити тут http://bit.ly/dukN6u.

Більше музики - тут: http://vyermolenko.blogspot.com/p/blog-page_09.html