Ґумовий час

З колонки на "Українському тижні"

Коли я ходив до школи, то починав свій день із однієї й тієї самої гри. Щодня зранку я намагався на відстані вирахувати, коли тролейбус під’їде до моєї зупинки.

Моїм головним об’єктом спостереження були електричні дроти над дорогою. Якщо дроти починали ледь тремтіти, це був знак, що недалеко від нас рухається тролейбус. Я знав, що він приховався за поворотом, навіть не бачачи його.

Тоді я відчував себе подібним до первісних мисливців, що вистежували звіра по його слідах чи зламаному гіллю.

Поступово я звик до того, що рух громадського транспорту схожий на інші явища природи, передбачити які можна тільки за народними прикметами. Як дощ чи сніг, як вітер чи непогоду.

Пізніше, коли я поселився на рік у Будапешті, я вперше зіткнувся із тим, що міські автобуси ходять за чітким графіком. Мої знайомі швидко зорієнтувалися, виписали розклад до своїх щоденників та завжди приходили вчасно. Я ж запізнювався, і потім щоразу стояв хвилин п’ятнадцять, чекаючи на милість угорських диспетчерів.

Я вже тоді почав розуміти, що життя європейців передбачає дотримання чіткої часової структури. Це життя неможливе без послідовності дедлайнів, термінів виконання та часових меж. Якщо ви не впоралися з часом, не дотрималися дедлайну, ви програли.

Я також почав розуміти, чому в Європі на зупинках позначають точний час відправлення автобуса, а у нас - абстрактний «інтервал руху», без орієнтирів та зобов’язань.

Наш східноєвропейський час менш певний та більше схожий на рідину, що переливається з однієї посудини до іншої, не маючи чіткої форми. Ми віримо в життя після дедлайну і сподіваємося, що на нас чекатимуть, якщо ми спізнимося. Наш час нетвердий – він подібний до ґуми, здатної розтягуватися та приймати будь-які можливі форми.

Кілька разів у моєму житті цей ґумовий час зіграв позитивну роль. Я запізнювався на потяги і встигав на них тільки тому, що вони самі запізнювалися. Я зустрічався з новими людьми, бо плутав місце та час зустрічі зі старими знайомими. Я опинявся в нових місцях, які змінювали моє життя. Ця гнучкість сполучала речі та людей, які за інших обставин сполучити було неможливо.

Для суспільства, можливо, цей ґумовий час є штукою поганою і загрозливою. Окремого ж індивіда він змушує бути готовим до думки, що в реальному житті мало що відбувається за графіком.

Але там, де руйнується графік, народжується інтуїція. І люди вчаться розшифровувати речі, сховані за сотнею масок.