У великих європейських містах ніч відкриває те, що ховає день.
Вона відкриває бідність чи бездомність: усі ці люди, які вдень просять гроші чи їжу, вночі залишаються єдиними мешканцями вулиць.
Вони шукають теплі каналізаційні ґрати чи люки, порожні лави, підземні переходи та сходи у великих будинках.
Вони ховаються у дешевих наметах, під товстими ковдрами – десятки тіл, розкиданих прямо на тротуарах, як загиблі на полі бою.
Вранці їх можна ще застати: вони прокидаються пізно, бо давно розучилися підлаштовувати своє життя до ритму сонця.
Їх, цих загиблих, ліпше видно вночі. Ніби темрява дозволяє ліпше бачити. Ніби вона стає іншим, справжнім світлом.
