Будь-яке помешкання може набриднути. - Будь-яке, напевно, окрім власного дому.
Набридає все, що перестає нести із собою нові речі. І лише від свого дому ми зазвичай не вимагаємо нічого нового.
Дім – це притулок від нового, від його неочікуваності та брутальності, від його чарівності та жорстокості, від його революційності та контр-революційності. Дім – це червона книга для звичних нам речей, які ризикують бути знищеними.
Я належу до тих, хто любить подорожувати, хто любить вокзали, готелі, аеропорти та автозаправки на великих дорогах. Я думаю навіть, що готельні кімнати створено для короткочасної любові – а тому все тут має бути стерильне, чисте, позбавлене пам’яті про попередніх мешканців, про їхні тіла та звички, про їхні запахи та хвороби. Це чистий аркуш, який після нашого від’їзду повертається до самого себе, із нульовим ступенем минулого.
Але наш дім, на відміну від готельних кімнат, не може бути простором без минулого. Його оточують спогади: мої, моєї родини, моїх батьків чи навіть чужих мені людей. Можливо, тому додому хочеться тягти старі речі, речі з пам’яттю, нестерильні і непродезінфіковані.
Ті, хто нас створив, добре вигадали, наділивши любов’ю до подорожей і до переміщень. Для читання чи музики я особисто завжди потребую руху, вагонів метро, вокзалів чи великих доріг. Ніби зміни у свідомості потребують змін тілесних та просторових.
Натомість удома я оточую себе речами, які не несуть нової інформації. Вони знають, що не мусять мене дивувати. Вони не пропонують нічого нового, вони просто дорослішають разом зі мною.
Дім – це місце минулого, а не майбутнього. Минулого, в яке ми кожен день можемо повертатися, бо тільки так можна мріяти про те, що нічого не змінюється, що ми не старіємо, що смерть наступить нескоро, і що завтра буде так само добре, як і сьогодні.
