На захист смутку

Часом я думаю, що теперішні люди надто люблять сміх та бояться смутку.

Сум став дискримінованою емоцією, яку не впускають до світу задоволення та релаксації. Світ, у якому ми народжуємося та в якому помиратимемо, вчить нас мати якнайбільше веселощів та якнайменше страждань і смутку.

Сум - нелегальна емоція, що сприймається більшістю як аномалія, річ, яку будь-що потрібно знищити. Ніби сум - ненормальна поведінка. Ніби завдання людини - повернутися до норми веселощів. Ніби все, що не є fun, що не весело, має бути викинуте на сміттєзвалище. 

Але мені хочеться стати на захист суму. Він найбільше з інших емоцій заслуговує на реабілітацію. 

Головна перевага суму у тому, що ним не треба ні з ким ділитися. Сум - річ не колективна, а індивідуальна. Сум не потребує сугестії. Сум не потребує нікого, окрім мене самого. 

Сміх - колективна штука; він об'єднує людей у групи та підгрупи, він з'єднує осіб докупи. Сміються разом, але сумують окремо один від одного. 

Смуток дає шанс на тишу та на самотність. Адже нечесно ділитися своїм сумом із іншими. Нечесно заражати своїм сумом інших. Чесно заражати їх сміхом, а сум треба оберігати в собі. Як скарб, як право закрити двері від світу, як право на одну унікальну емоцію.  

Думаю, завдяки сумові люди минулого багато чого зробили. Бо сум залишає людину наодинці із універсумом, коли голос провокує тишу. А тиша - це в'язка матерія, з якої, немов перші боги з хаосу, народжуються літературні фантазії, мелодії чи проекти великих будівель.

Я, звісно, хочу, аби нам було весело. Адже сміх - це ключ до радості від життя. А мистецтво жити - це мистецтво радіти життю.

Але інколи можна посумувати. Натиснути на пульт та вимкнути телевізор. Зачинити двері та вікна.

Я навіть інколи думаю, що Бог, який створив цей світ, був меланхоліком. 

Фройд, кава та інші чудесні речі

прокидаюся сьогодні зранку.. і розумію що вдома немає нормальної кави

тобто є якийсь жах під назвою "еліт форт", випиваю склянку, другу -
але вона не діє.. а організм потребує кави

розумію, що треба виходити надвір, іти до найближчого кіоска і
купувати каву.. хоча б "якобс" розчинний

виходжу.. купую.. повертаюся додому.. випиваю чашку.. інша справа -
миттєво прокидаюся

думаю: у чому ж загадка

дивлюся на етикетку, читаю: "Якобс Монарх - кава натуральна, розчинна,
СУБЛІМОВАНА

Зміни цінностей в історії: ставлення до дитини

Блоггер scotinexile розповідає про археологічні розкопи в залишках давньоримської будівлі в Англії.

У ній знайшли 97 рештків немовлят - їх, судячи з усього, убивали одразу після народження.

Археологи думають, що будівля була борделем, і повії, які не мали засобів контрацепції чи аборту, убивали (чи примусово віддавали на страту) своїх новонароджених дітей.

Дикість для нас, для старих суспільств убивство дітей часто вважалося нормою. Суспільства, де домінує ціле над часткою, не надто переймається долею окремої особи, навіть дитини.

Дитина як цінність для культури народжується відносно пізно - уже в модерну епоху. (Про це є книжка французького історика Філіпа Арьєса: "Дитина та сімейне життя за старого режиму" (L'Enfant et la vie familiale sous l'Ancien Régime).

Можливо, цінувати дитину як дитину стали тоді, коли людство звільняється від християнської тематики тотального гріхопадіння. Це звільнення припускало існування безвинних та безгрішних істот.

Діти найліпше підпадали під цю роль.
 

Рукописи Марселя Пруста

"У пошуках втраченого часу" ("У затінку дівчат-квіток") Пруста - рукописи.


Електронна версія - від проекту Gallica

World Values Survey: українці почуваються нещаснішими, ніж є насправді?

Спостерігаючи за результатами проекту World Values Survey (Світовий огляд цінностей), думаю про те, що українці почуваються нещаснішими та біднішими, ніж є насправді. 


Серед українців домінують цінності виживання та боротьби за існування, а не самовираження та креативності. Їхній індекс почуття суб'єктивного добробуту нижчий, від індексу багатьох країн, які бідніші від України.  


Ми схильні до заниженої самооцінки, завищеного відчуття загрози, загостреного відчуття власної бідності та думки, що життя - це боротьба за саме існування, а не можливість поліпшити його якість. 


Новація проекту World Values Survey - у спробі класифікувати всі цінності за двома головними осями. На одній з них - розподіл від традиціоналістичних цінностей до цінностей секулярних-раціоналістичних. На іншій - розподіл цінностей від виживання до самовираження.


Ось карта цінностей від проекту World Values Survey за 2000 рік:

Україна перебувала досить високо за кретерієм секулярних-раціоналістичних цінностей. Але досить низько за критерієм цінностей самовираження. 


Тобто у своєму житті ми схильні керуватися раціональними аргументами, радше ніж традиційними схемами поведінки. 


Але замість того, щоб сприймати життя як шанс до максимального самовираження та саморозкриття, ми схильні думати, що наше головне завдання - виживати, а не жити. 


2006 року ситуація дещо змінилася. Україна стала більш традиціоналістичною і водночас більше просунулася за шкалою від виживання до самовираження:

  
Ще одна схема показує, наскільки низьким було суб'єктивне відчуття добробуту в Україні перед розпадом СРСР. Ми почувалися біднішими, ніж були насправді. І набагато нещаснішими, ніж багато латиноамериканських чи африканських країн із таким самим рівнем добробуту. За горизонтальною віссю - рівень ВВП на душу населення. За вертикальною - індекс суб'єктивного відчуття добробуту (щастя).

Але відтоді ми здійснили досить істотний стрибок у відчутті власного життя. Українці посідають перше місце у світі за темпом зростання відчуття щастя:

Так само ми зробили стрибок і у відчутті власної свободи. У відчутті свободи ми програємо багатьом країнам світу, але у нас все одно справи ліпші, ніж у багатьох наших сусідів з колишнього СРСР. Див. графік: горизонтальна вісь - зміни у відчутті свободи; вертикальна - зміни у суб'єктивному відчутті добробуту.

Думаю, нам варто пам'ятати про кілька речей. По-перше, за фактором секуляризації та раціоналізації ми цілком перебуваємо на рівні розвинутих країн світу - Західної Європи чи конфуціанського Сходу. По-друге (і це погана новина), ми надто сфокусовані на завданні виживати, "годувати родину" і т.д. Тому більшість наших співгромадян за звичкою не відмовляються від хабарів, будують будинки ліпші від сусідських і т.д. 


І по-третє (і це добра новина), ми все-таки змінюємося: стаємо більше орієнтовані на цінності самовираження, а не виживання; стаємо щасливішими та дістаємо більше вільного вибору. 


А це добрий початок для того, щоб перестати займати в житті тільки захисну позицію і почати жити, а не лише виживати.


Всі графіки - з World Values Survey

Цвинтар комп'ютерів у Гані - узбіччя цифрового світу

Комп'ютеризація світу призводить до неочікуваних наслідків. У багатьох країнах, здебільшого бідних, старі непотрібні комп'ютери продовжують своє життя на величезних звалищах - computer graveyards. 

Тут на них чатують нові люди із новими професіями - computer scavengers, комп'ютерні стерв'ятники. Здебільшого підлітки, які блукають цими величезними цвинтарями у пошуках коштовного металобрухту. 

Комп'ютери ці здебільшого йдуть з Європи та США для подолання "digital divide". Тобто така своєрідна "гуманітарна допомога". Як це часто буває, безсенсовна.

Дивіться слайдшоу з Нью-Йорк Таймс: A Global Graveyard for Dead Computers in Ghana - Slide Show - NYTimes.com www.nytimes.com The unexpected consequences of shipping computers to the developing world.

Міграція та старіння

Сьогодні рух людей на земній кулі є не лише питанням економічним, але й питанням демографії та сексуальності. Європа, Америка та Австралія народжують менше дітей, ніж значно бідніші Африка та Латинська Америка. 


2050 року кожному п'ятому з мешканців планети буде більше 60 років. Тобто кількість осіб, які працюють та годують непрацездатних (пенсіонерів т дітей) вперше в історії людства буде меншою від кількості тих, кого вони годують.

У Європі народжують трохи більше 2-х дітей на родину. Для нормальної репродукції суспільства потрібно більше: від 2,3 до 3 дітей на родину. Тобто для уникнення старіння населення, Європі потрібні молоді мігранти.

Європа намагається жорсткіше боротися проти нелегальної міграції. Однак вона також розуміє, що їй потрібні молоді працездатні люди. Міграція є нині одним із найкращих  способів покриття демографічного дефіциту. 


Причому йдеться не тільки про міграцію "кваліфікованих працівників". Йдеться і про некваліфіковану робочу силу - всіх цих медсестер, бейбі-сітерів, прибиральників, вантажників, водіїв, яких Європа дедалі потребуватиме. 


Старіння населення приводить і до зростання потреби в специфічних професіях - медсестрах, найманих домогосподарках, служницях (чомусь несвідомо пишу всі ці професії з іменниками жіночого роду - це, мабуть, теж знак). Покривати потребу в цих непопулярних професіях прийдеться також за рахунок мігрантів. 


Країни-постачальниці мігрантів зазвичай бідніші, але й демографічно активніші. Див. карту: зелений колір - експортери мігрантів, помаранчевий - імпортери мігрантів. 

Експортують мігрантів здебільшого ті країни, де переважає молоде працездатне населення.


Див. наступну карту: сірий колір - це країни, де кількість осіб старших від 60 років не перевищує 10%; жовтий - 10-17%; червоний - 17-25% (у цій зоні - тільки Канада та Європа, зокрема Україна). Якщо порівняти з попередньою картою, можна побачити, що карта експортерів мігрантів майже збігається з картою країн, де кількість осіб старших від 60 років є меншою від 10%.  

Отже тенденція досить проста: експортерами мігрантів є країни з молодим населенням, які народжують багато дітей. Імпортерами є країни, що старіють, - а тому цих мігрантів вони і потребують. 


Звісно, є винятки. Одним із них є Україна: експортер мігрантів, наша країна залишається в тренді країн Західної Європи з падінням народжуваності та старінням населення. Усім тим, хто підтримує істерику про те, як Україна стане "відстійником для мігрантів" можна замислитися: а за рахунок чого (а радше кого) Україна компенсуватиме брак молодих людей? і хто годуватиме наших пенсіонерів за кілька десятків років? 

Усі карти - з проекту Le dessous des cartes