Часом я думаю, що теперішні люди надто люблять сміх та бояться смутку.
Сум став дискримінованою емоцією, яку не впускають до світу задоволення та релаксації. Світ, у якому ми народжуємося та в якому помиратимемо, вчить нас мати якнайбільше веселощів та якнайменше страждань і смутку.
Сум - нелегальна емоція, що сприймається більшістю як аномалія, річ, яку будь-що потрібно знищити. Ніби сум - ненормальна поведінка. Ніби завдання людини - повернутися до норми веселощів. Ніби все, що не є fun, що не весело, має бути викинуте на сміттєзвалище.
Але мені хочеться стати на захист суму. Він найбільше з інших емоцій заслуговує на реабілітацію.
Головна перевага суму у тому, що ним не треба ні з ким ділитися. Сум - річ не колективна, а індивідуальна. Сум не потребує сугестії. Сум не потребує нікого, окрім мене самого.
Сміх - колективна штука; він об'єднує людей у групи та підгрупи, він з'єднує осіб докупи. Сміються разом, але сумують окремо один від одного.
Смуток дає шанс на тишу та на самотність. Адже нечесно ділитися своїм сумом із іншими. Нечесно заражати своїм сумом інших. Чесно заражати їх сміхом, а сум треба оберігати в собі. Як скарб, як право закрити двері від світу, як право на одну унікальну емоцію.
Думаю, завдяки сумові люди минулого багато чого зробили. Бо сум залишає людину наодинці із універсумом, коли голос провокує тишу. А тиша - це в'язка матерія, з якої, немов перші боги з хаосу, народжуються літературні фантазії, мелодії чи проекти великих будівель.
Я, звісно, хочу, аби нам було весело. Адже сміх - це ключ до радості від життя. А мистецтво жити - це мистецтво радіти життю.
Але інколи можна посумувати. Натиснути на пульт та вимкнути телевізор. Зачинити двері та вікна.
Я навіть інколи думаю, що Бог, який створив цей світ, був меланхоліком.
