Є щось магічне в близькості французьких слів façade (фасад) та face (обличчя). Фасади будинків часто схожі на обличчя людей, які в них мешкають: настроєм чи атмосферою, привітністю чи непривітністю. У культурах, де обличчя мовчазні, фасади будинків також німі та неемоційні.
Якимось невловимим жестом Радянський Союз знищив фасади в архітектурі та привітність людських облич. Турбуючись про внутрішнє перетворення людини, про виховання класово «свідомих» громадян, комунізм повністю знехтував зовнішнім виглядом своїх міст і своїх людей. Фасади, кинуті напризволяще, стали одноманітними та непривітними.
Якщо мене спитають, чим є для мене радянська епоха, я відповім: це епоха німих будинків, будинків без облич.
Дивно, що попри всю схожість Радянської імперії з імперією царською, остання була делікатною та уважною до фасадів. Можливо, тому, що не надто переймалася внутрішнім перетворенням людини. Часто саме старі фасади Російської імперії, різнокольорові, несхожі один на одного, життєрадісні, досі створюють шарм багатьох українських міст.
Роль фасаду – в його запрошенні зайти досередини, але також в запрошенні насолодитися спогляданням, бути простим перехожим. Фасади перетворюють екстер’єр на інтер’єр, коли рідним простором стає не тільки власна кімната чи власна квартира – але все місто з його множинністю облич, з його перехрестями, бульварами, парками, з його атмосферою, з його повітрям. Фасади є легенями міста, які дозволяють йому дихати.
Чаадаєв писав в одному з «Філософічних листів» про те, що російські обличчя є німими та мовчазними. Цю мовчазність російська культура компенсувала «багатством внутрішнього світу» - запаморочливого, божевільного, інтуїтивного, світу «або – або», де замість фасаду – містична прірва чи алкогольне провалля.
Я не схильний абсолютизувати зовнішню красу архітектури чи людських тіл. Внутрішній розвиток, хоч як пафосно це звучить, для мене важливіший, ніж зовнішня досконалість. Але я бачу лукавство в культурах, які жертвують обличчями заради душ чи душами заради облич. У них є щось неприродне і нелюдське.
Щось, що викликає сумніви в щирості їхньої любові до реальності, з якою вони народилися.
