Одна східна притча розповідає про двох чоловіків, які зустрілися посередині високої гори, на півдорозі до вершини.
Перший усе життя провів на верхів’ї, але не витримав самотності і спускався вниз. Інший від народження жив у долині, але стомився від людського товариства і здійснював свій перший підйом.
Зустрівшись, вони міркують про свої життя. Горець каже, що сенс існування – в тому, аби здійснити ризикований спуск, спуститися до людей, принести їм свою самотню мудрість. Мешканець долини заперечує і стверджує, що смисл життя – у тому, аби залишити суспільство, забути своє минуле і свою сім’ю – і здійснити свій підйом до вершини.
Життя людей подібні до таких подорожей. У кожному з них є точки відліку та уявні точки призначення; у них також є несподівані повороти, круті підйоми чи спуски.
Спробувати зрозуміти чуже життя – це спробувати розшифрувати його траєкторію: точку відліку існування людини, середовище її народження, її вихователів, проти чого вона протестувала, хто був її першим коханням, хто був її богами, чому вона їх скинула.
Ці траєкторії життя настільки ж необхідні для розуміння іншої людини, як карта території – для орієнтації на місцевості. Тут кожен елемент важливий, як частинка великого паззлу: навіть без найменшої частини картина не буде повною.
Уявіть собі двох людей: один із них живе в пустелі, інший – у далеких сибірських лісах. Спитайте кожного, що є раєм. Можливо, перший вам скаже, що це ковток води в спеку, другий – що це теплий пісок під ногами.
Вони назвуть речі, яких їм бракує – але їм бракуватиме різного. Вони подорожують різними маршрутами, керуються різними картами і мріють про різне щастя.
Наші життя подібні до подорожей. Ми приходимо один до одного з різних країн і різних планет. Ми подорожуємо з різними швидкостями і на різні відстані.
Ось тільки в подорожі життя, на відміну від звичайної поїздки на курорт, ніколи немає квитків назад.
