Ми дарма комплексуємо, називаючи себе пострадянським суспільством. Ми забуваємо, що живемо в епоху розриву, а розриви в історії приносять цікаві речі. – Руйнування великих епох завжди трагічні та прекрасні, породжують нові голоси в культурі, суспільній організації, мисленні та житті.
Дві епохи, що стикаються між собою, завдяки своїй несхожості, завдяки внутрішньому конфлікту між собою, дають цікаві результати. Так було з народженням нової літератури та музики після падіння «старого режиму» на початку 19 століття, так було з авангардом після Першої світової війни, так було з 1950-1960 роками в Європі, після 2-ї світової війни.
Покоління, які стикаються з катастрофами, здатні на багато речей. Вони бачили смерть – людей, часів, ідей – і не залишилися байдужими. Все найцікавіше в культурі народжується тоді, коли зникає байдужість.
