одного дня, кілька років тому, я опинився в мілані
о 12 ночі мене мала забрати приятелька зі stazione centrale
вона мала повести мене до своєї квартири, де мене мала чекати гаряча
вечеря і теплий душ
назавтра рано я мав поїхати до флоренції, де я мав зустріч в університеті
але приятелька чомусь про все забула
(напевно, вона чекала на мене наступного дня, а може й наступного року)
і о пів на першу ночі я все стояв посеред холодної площі напроти
stazione centrale і курив свої українські сигарети
раптом до мене підійшов чоловік
і щось запитав італійською
очевидно він просив у мене сигарет
і я з готовністю протягнув йому пачку української Прими
побачивши пачку, він чомусь страшенно зрадів
виявилося, це один із моїх співвітчизників
яких так багато на італійській землі
і ми почали розмову
було це ще за епохи кучми, тому ми швидко знайшли тему
він, як і всі, був страшенно ображений на президента
(хоч називав він його не так, а дещо по-іншому)
і на свою країну (хоч називав він її також не так, а дещо по-іншому)
раптом він мене запитав, чим я займаюсь
я почав думати, що ж йому відповісти такого, щоб
а) це скидалося б на правду (бо тоді я не зовсім розумів, чим я
займаюся, і зокрема що я роблю о першій ночі на центральній станції
цього прекрасного холодного міста)
б) він зрозумів хоча би приблизно, чим усе-таки я займаюся (зокрема на
центральній станції цього прекрасного холодного міста)
зрештою я витравив із себе слово
"політологією" сказав я
думаючи, що зрештою, всі розуміють,
що таке політологія
і навіть самі політологи
чоловік якось дивно на мене подивився
потім затягнув білу сигарету "Прима"
знову подивився
і сказав
із якоюсь проникливою інтонацією
задумливо
а-а, то ви
РОЗКОПУЄТЕ МОГИЛЬНИКИ ?..
